знервований
ЗНЕРВОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до знервувати. Воєнком з'явився, коли засідання вже почалось. Мовчки сів біля Вутаньки, похмурий, чимось знервований (Гончар, II, 1959, 186); Віце-адмірал говорив тихо, навіть лагідно, хоч був стомлений і знервований до краю подіями, що сталися в Севастополі, на морі й у Керчі (Кучер, Голод, 1961, 200).
2. у знач. прикм. Який знервувався, перебуває в стані нервового збудження, хвилювання. [Ганна:] Вибачай, Андрій, Льолик просить не ходити, коли можна, се його дратує, він, знаєш, такий знервований... (Л. Укр., III, 1952, 719); Кутузов уважно вислухав знервованого комісара (Кочура, Зол. грамота, 1960, 353); // Який виражає нервове збудження, хвилювання. Знервоване, потемніле обличчя дівчини разило Ліду (Собко, Шлях.., 1948, 79).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знервований | знервована | знервоване | знервовані |
Родовий | знервованого | знервованої | знервованого | знервованих |
Давальний | знервованому | знервованій | знервованому | знервованим |
Знахідний | знервований, знервованого | знервовану | знервоване | знервовані, знервованих |
Орудний | знервованим | знервованою | знервованим | знервованими |
Місцевий | на/у знервованому, знервованім | на/у знервованій | на/у знервованому, знервованім | на/у знервованих |