зниклий
ЗНИКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до зникнути і зникти. Передвечірній морок раптом розвіявся - промінь зниклого за містом сонця поклав ясну смугу на дахівку сусіднього будинку (Досв., Вибр., 1959, 243); // у знач. прикм. За хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось (Коцюб., І, 1955, 338); Підбились ми, дастьбі булої сили, - Розгублена в дорозі зниклих літ... (Стар., Вибр., 1959, 18).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зниклий | зникла | зникле | зниклі |
Родовий | зниклого | зниклої | зниклого | зниклих |
Давальний | зниклому | зниклій | зниклому | зниклим |
Знахідний | зниклий, зниклого | зниклу | зникле | зниклі, зниклих |
Орудний | зниклим | зниклою | зниклим | зниклими |
Місцевий | на/у зниклому, зниклім | на/у зниклій | на/у зниклому, зниклім | на/у зниклих |