зніяковіло
ЗНІЯКОВІЛО. Присл. до зніяковілий 2. Хлопець, не зустрівши співчуття в громаді, примовк, притих, зніяковіло топтався осторонь... (Горд., II, 1959, 226); Після засідання правління Дорош прийшов на квартиру, зібрав свої речі і, зніяковіло поморщившись, сказав здивованій Олені: - 3 вашим господарем ми в одній хаті не вживемося, так що піду я собі (Тют., Вир, 1964, 121).
зніяковіти
ЗНІЯКОВІТИ, зніяковію, зніяковієш, док. Відчути ніяковість, збентеження, сором; збентежитися, засоромитися. Настя зовсім зніяковіла і, ховаючи очі, смикала косу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 57); Читач при живій зустрічі може зніяковіти, в листі ж він завжди сміливий, завжди щирий до краю (Смолич, Розм. з чит., 1953, 101); Саме тієї хвилини ввійшов Ковальчук, і я помітив, що Андрієвський раптом осікся, зніяковів (Жур., Опов., 1956, 132); // Виявити, виразити ніяковість, збентеження, засоромленість. - Ви ще спите? - зніяковів був голос. - Пробачте, я не знав. Другий гудок уже прогув, я й подумав... (Шовк., Інженери, 1956, 8); В молодиці спочатку зніяковіло, а потім позлішало обличчя (Стельмах, II, 1962, 102).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зніяковію | зніяковіємо |
2 особа | зніяковієш | зніяковієте |
3 особа | зніяковіє | зніяковіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зніяковів | зніяковіли |
Жіночий рід | зніяковіла | |
Середній рід | зніяковіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зніяковіймо | |
2 особа | зніяковій | зніяковійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зніяковівши |