зрадниця
ЗРАДНИЦЯ, і, ж. Жін. до зрадник. «Ні, ні,- думалось їй,- не буде того.. Я не стану зрадницею свого краю!» (Фр., VI, 1951, 67); [Середа:] Бувають друзі, які на словах хороші, а на ділі готові підкласти своєму другу свиню. [Іван:] Тоді це не друг, а зрадник. [Середа:] Або зрадниця (Мик., І, 1957, 462); * Образно. Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх, Ти чуєш в поклику моїм палке благання?! Не одури мене востаннє, Не дай мене другим на сміх! (Олесь, Вибр., 1958, 123).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | зрадниця | зрадниці |
Родовий | зрадниці | зрадниць |
Давальний | зрадниці | зрадницям |
Знахідний | зрадницю | зрадниць |
Орудний | зрадницею | зрадницями |
Місцевий | на/у зрадниці | на/у зрадницях |
Кличний | зраднице | зрадниці |