зрушений
ЗРУШЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до зрушити 1, 2, 4. Бряжчало намисто у молодиць на грудях, ..гриміли ослони, зрушені з місця (Коцюб., II, 1955, 355); Відповідь могла вирватись сама, як необережно зрушена скеля (Ле, Міжгір'я, 1953, 53); // зрушено, безос. присудк. сл. Здіялось те ненароком; Зрушено все, що дрімало... (Граб., І, 1959, 357).
2. у знач. прикм., заст. Який відчуває велике хвилювання, схвильований. [Сербин:] Повеселій же, повеселій - не будь такою зрушеною, а то по одному виду можна угледіти, що маєш щось на душі... (Вас., III, 1960, 41); // Який виражає хвилювання.- Є такі рани, які жадалось би і від себе самої сховати, а не то, що від миру, - зітхнула важко Орися, відвернувши від Катрі свій зрушений вид (Стар., Облога.., 1961, 17).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зрушений | зрушена | зрушене | зрушені |
Родовий | зрушеного | зрушеної | зрушеного | зрушених |
Давальний | зрушеному | зрушеній | зрушеному | зрушеним |
Знахідний | зрушений, зрушеного | зрушену | зрушене | зрушені, зрушених |
Орудний | зрушеним | зрушеною | зрушеним | зрушеними |
Місцевий | на/у зрушеному, зрушенім | на/у зрушеній | на/у зрушеному, зрушенім | на/у зрушених |