зрячий
ЗРЯЧИЙ, а, е. Який має зір, бачить; протилежне сліпий. - Друзі,- сказав я [сліпий льотчик], - уявіть собі, що я такий же зрячий, як і ви всі, тільки очі в мене заплющені (Ю. Янов., II, 1954, 74); Зайці не риють нір і народжують малят зрячих і опушених (Зоол., 1957, 151); * У порівн. В вінку весільному неначе [яблунька]. І кожна квітонька, мов зряча, Так любо дивиться на світ (Нагн., Гірські вершини, 1960, 56); // у знач. ім. зрячий, чого, ч.; зряча, чої, ж. Про людину, яка має зір, бачить. [Семен:] Говорять, що в Харкові працює один лікар-чародій, такий чародій, що робить сліпих зрячими (Мороз, П'єси, 1959, 28); // перен. Який помічає, розуміє те, що відбувається навколо. Полуду скинувши сліпу, Світи зміряє оком зрячим Дзвінкоголосий тракторист, Дитя веселе колективу, Чий рівний стан і мужній зріст Епоху втілює щасливу (Рильський, II, 1960, 105); [Мамай (простягає руку) :] Щасливо, Єгоре Івановичу... На каторзі ви мені світ одкрили, тепер я зрячий, обрій бачу і за обрій заглядаю... (Ю. Янов., III, 1959, 119).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зрячий | зряча | зряче | зрячі |
Родовий | зрячого | зрячої | зрячого | зрячих |
Давальний | зрячому | зрячій | зрячому | зрячим |
Знахідний | зрячий, зрячого | зрячу | зряче | зрячі, зрячих |
Орудний | зрячим | зрячою | зрячим | зрячими |
Місцевий | на/у зрячому, зрячім | на/у зрячій | на/у зрячому, зрячім | на/у зрячих |