зібганий
ЗІБГАНИЙ, рідше ЗОБГАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин ч. до зібгати, зобгати. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору, виправляючи зібгане снігом листячко (Л. Янов., I, 1959, 31); Марія збентежилась, глянувши на кімнату. Все в ній було перекидане й зібгане (Кучер, Чорноморці, 1956, 71); Обушний витяг з кишені увосьмеро зібгану, притерту по краях газету і розгорнув її на столі (Кир., Вибр., 1960, 366).
2. у знач. прикм. Який зібгався, зобгався, став зморщеним, скривленим. Її зібгані безкровні губи засіпались (Гончар, Новели, 1954, 8).
3. у знач. прикм. Який зім'явся, став м'ятим. Він кинув в куток кімнати зібгану хустку (Коцюб., II, 1955, 389).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зібганий | зібгана | зібгане | зібгані |
Родовий | зібганого | зібганої | зібганого | зібганих |
Давальний | зібганому | зібганій | зібганому | зібганим |
Знахідний | зібганий, зібганого | зібгану | зібгане | зібгані, зібганих |
Орудний | зібганим | зібганою | зібганим | зібганими |
Місцевий | на/у зібганому, зібганім | на/у зібганій | на/у зібганому, зібганім | на/у зібганих |