калічений
КАЛІЧЕНИЙ, а, е. 1. Який зазнав каліцтва; покалічений, скалічений. Найшов її [жінку], подивився... І, сивоволосий, Підняв руки калічені До святого бога, Заридав, як та дитина... І простив небогу! (Шевч., II, 1963, 129); [Гарасим:] Там їх хур на двадцять буде, і все калічені: у кого руки немає, у кого груди про-стреляні, у того голова зав'язана (Мирний, V, 1955, 95).
2. Ламаний, неправильний (про мову, слова). Уплило багато часу, і козаки на старості літ.. сяк-так балакали каліченою польською мовою (Н.-Лев., І, 1956, 131); Через деякий час до кімнати увійшов старий, аж почорнілий дід з костуром у руці й, глянувши на Павла, промовив каліченою російською мовою (Кучер, Голод, 1961, 345).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | калічений | калічена | калічене | калічені |
Родовий | каліченого | каліченої | каліченого | калічених |
Давальний | каліченому | каліченій | каліченому | каліченим |
Знахідний | калічений, каліченого | калічену | калічене | калічені, калічених |
Орудний | каліченим | каліченою | каліченим | каліченими |
Місцевий | на/у каліченому, каліченім | на/у каліченій | на/у каліченому, каліченім | на/у калічених |