лаяний
ЛАЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до лаяти1. Ларька таки знали люди. Знали й гомоніли, що він - справді дорогий чоловік, хоч часто ходить і битий і лаяний (Вас., І, 1959, 105); // у знач. безос. присудк. сл. лаяно. Вона пішла за дядька Тимоху, щоб не жити голодною.. Так казано в нас у сім'ї і лаяно її, казано, що вона одурила дядька Тимоху (Гр., І, 1963, 288).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | лаяний | лаяна | лаяне | лаяні |
Родовий | лаяного | лаяної | лаяного | лаяних |
Давальний | лаяному | лаяній | лаяному | лаяним |
Знахідний | лаяний, лаяного | лаяну | лаяне | лаяні, лаяних |
Орудний | лаяним | лаяною | лаяним | лаяними |
Місцевий | на/у лаяному, лаянім | на/у лаяній | на/у лаяному, лаянім | на/у лаяних |