лучник
ЛУЧНИК, а, ч. , іст . Воїн, озброєний луком. Лучники і топірники, хоч самі бліді й тремтючі, обступили боярина (Фр., VI, 1951, 54); За дружинниками стояли рядами мечники і лучники - піше військо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 24); // Той, хто стріляє з лука. Засвистали, пронизуючи повітря, списи, диски, ядра, стріли лучників (Рад. Укр., 9.VІ 1963, 1); // рідко . Майстер, що виготовляє луки. В Києві в кінці XV - на початку XVI ст. існували цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, ювелірів, лучників (Іст. УРСР, І, 1953, 125).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | лучник | лучники |
Родовий | лучника | лучників |
Давальний | лучникові, лучнику | лучникам |
Знахідний | лучника | лучників |
Орудний | лучником | лучниками |
Місцевий | на/у лучнику, лучникові | на/у лучниках |
Кличний | лучнику | лучники |