лірник
ЛІРНИК, а, ч. Народний співець-музикант, що акомпанує собі на лірі. Київ шестидесятих років [XIX ст.] відвідували ще мандруючі народні рапсоди, сліпці-музики, кобзарі і лірники, які співали під акомпанемент кобзи або ліри (Укр. муз. спадщ., 1940, 54); * У порівн. Коли вони, мов ярмаркові лірники, заведуть бувало на дозвіллі з братом Денисом тільки їм самим відому пісню.., то Блаженко-старший одразу розжалобиться до сліз (Гончар, І, 1954, 48).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | лірник | лірники |
Родовий | лірника | лірників |
Давальний | лірникові, лірнику | лірникам |
Знахідний | лірника | лірників |
Орудний | лірником | лірниками |
Місцевий | на/у лірнику, лірникові | на/у лірниках |
Кличний | лірнику | лірники |