мерзотник
МЕРЗОТНИК, а, ч., розм. Особа, здатна на всіляку підлість; негідник. [Воронін:] Якийсь мерзотник написав на тебе гидотну заяву. Мені розповів Горський (Лев., Нові п'єси, 1956, 31); // Уживається як лайливе слово. - Ах ти ж мерзотнику! Ах ти ж гадино! Ось він тобі який, цей тихенький та святий (Вас., II, 1959, 62); - А, так ти ще й досі пики б'єш? На загальних зборах? Ах ти ж, мерзотник! (Головко, II, 1957, 60).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мерзотник | мерзотники |
Родовий | мерзотника | мерзотників |
Давальний | мерзотникові, мерзотнику | мерзотникам |
Знахідний | мерзотника | мерзотників |
Орудний | мерзотником | мерзотниками |
Місцевий | на/у мерзотнику, мерзотникові | на/у мерзотниках |
Кличний | мерзотнику | мерзотники |