монастир
МОНАСТИР, я, ч. 1. Релігійна громада ченців або черниць, що з належними їй землями та капіталами становить церковно-господарську організацію. Зібрав Олексій Галочку і випроводив її у монастир (Кв.-Осн., II, 1956, 347); За Ярослава виник під Києвом Печорський монастир, що відіграв велику роль у справі поширення освіти серед правлячих класів Київської Русі (Іст. СРСР, І, 1956, 44); // збірн. Члени цієї громади. Монастир уже не спить (Коцюб., II, 1955, 109).
2. Церква, будівлі й територія, належні цій громаді. Далеко від міста на високій скалі стояв багатий жіночий монастир (Фр., IV, 1950, 152); Подивився чорт - а монастир мохом заріс, а в монаха борода до землі (Калин, Закарп" казки, 1955, 54).
@ Підвести під монастир - поставити когось у скрутне становище. - Вони - хитрі жінки, і мати і дочка, вони вам наговорять такого меду, що обіруч не піднести, а нишком і підведуть під монастир - такі вони! (Вовчок, І, 1955, 377).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | монастир | монастирі |
Родовий | монастиря | монастирів |
Давальний | монастиреві, монастирю | монастирям |
Знахідний | монастир | монастирі |
Орудний | монастирем | монастирями |
Місцевий | на/у монастирі | на/у монастирях |
Кличний | монастирю | монастирі |