міркувати
МІРКУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. Заглиблюватися думками в що-небудь; розмірковувати. От простий, невчений чоловік, з доморощеним розумом, а як він міркує! Не один би письменний та друкований позавидував би! (Коцюб., І, 1955, 466); Дівчина надто логічно міркує (Вільде, Троянди.., 1961, 116).
2. Думати, роблячи певні висновки; обмірковувати. - Я все оце міркувала, Та аж сумно стало: Одинокі зостарілись (Шевч., І, 1951, 313); Микита міркував, щось зважував (Вас., І, 1959, 276); До самого вечора я міркував над батьковими словами (Збан., Незабутнє, 1953, 10).
3. розм. Розуміти, усвідомлювати щось. - Але ти не думай, Артеме. І ми теж дещо міркуємо. Ложку за вухо не понесемо. А таки до рота (Головко, II, 1957, 449).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | міркую | міркуємо |
2 особа | міркуєш | міркуєте |
3 особа | міркує | міркують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | міркуватиму | міркуватимемо |
2 особа | міркуватимеш | міркуватимете |
3 особа | міркуватиме | міркуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | міркував | міркували |
Жіночий рід | міркувала | |
Середній рід | міркувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | міркуймо | |
2 особа | міркуй | міркуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | міркуючи | |
Минулий час | міркувавши |