набубнявілий
НАБУБНЯВІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до набубнявіти. Озима пшениця, густа та листата, стеблина в стеблину, з набубнявілими вже стрілками (Коцюба, Нові береги, 1959, 385); Набубнявіла від вогкості стежка снується стернею, ораним полем, чіпляється за розмиті дощами рівчаки (Логв., Літа.., 1960, 22).
2. у знач. прикм. Збільшений в об'ємі, розпухлий. Набубнявілі мокрі гіллячки верб злегка курились, немов дихали на холоді (Коцюб., І, 1955, 385); Латориця легко зламала посинілу, набубнявілу крижану товщу і вийшла з берегів (Коз., Вісімсот.., 1953, 90).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | набубнявілий | набубнявіла | набубнявіле | набубнявілі |
Родовий | набубнявілого | набубнявілої | набубнявілого | набубнявілих |
Давальний | набубнявілому | набубнявілій | набубнявілому | набубнявілим |
Знахідний | набубнявілий, набубнявілого | набубнявілу | набубнявіле | набубнявілі, набубнявілих |
Орудний | набубнявілим | набубнявілою | набубнявілим | набубнявілими |
Місцевий | на/у набубнявілому, набубнявілім | на/у набубнявілій | на/у набубнявілому, набубнявілім | на/у набубнявілих |