набундючений
НАБУНДЮЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до набундючити; // у знач. прикм. Надутий, з розпущеними крилами. На стежках парку походжають, як дома, набундючені фазани (Гончар, Таврія, 1952, 125).
2. перен. Зарозумілий, гордовитий. По вулицях [міста] обшарпані поліцаї проторюють серед людей дорогу мандаринові, який сповнений до себе пошани, набундючений, сидить в шовком критому паланкіні (Досв., Гюлле, 1961, 159); Ніхто в місті не знав, що робиться за тією огорожею, що стережуть там набундючені, з когутячими перами на капелюхах жандарми (Скл., Карпати, II, 1954, 6).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | набундючений | набундючена | набундючене | набундючені |
Родовий | набундюченого | набундюченої | набундюченого | набундючених |
Давальний | набундюченому | набундюченій | набундюченому | набундюченим |
Знахідний | набундючений, набундюченого | набундючену | набундючене | набундючені, набундючених |
Орудний | набундюченим | набундюченою | набундюченим | набундюченими |
Місцевий | на/у набундюченому, набундюченім | на/у набундюченій | на/у набундюченому, набундюченім | на/у набундючених |