навислий
НАВИСЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до нависнути. Високі скелі, гордо навислі над морем, піддались нарешті: море вигризло в них високі й глибокі гроти (Коцюб., II, 1955, 300); Заплющила [Тамара] очі, щоб не бачити оцей противний, навислий над нею брудний дах (Хижняк, Тамара, 1959, 179); // у знач. прикм. Фургони. насилу сунулись по вузькій дорозі під навислим гіллям (Н.-Лев., II, 1956, 31); Дорога помалу повзе вгору, ніби впирається в низьке, нависле небо, а потім круто спадає вниз (Кол., Терен.., 1959, 198).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | навислий | нависла | нависле | навислі |
Родовий | навислого | навислої | навислого | навислих |
Давальний | навислому | навислій | навислому | навислим |
Знахідний | навислий, навислого | навислу | нависле | навислі, навислих |
Орудний | навислим | навислою | навислим | навислими |
Місцевий | на/у навислому, навислім | на/у навислій | на/у навислому, навислім | на/у навислих |