навідлі
НАВІДЛІ, присл., діал. 1. Навідліг. [Панас:] Якби ж я його побив абощо... А то так тільки, мазнув його навідлі... (Кроп., І, 1958, 131); Щосили розмахнувши своїм довгим батогом, вартовий хльоснув хижака навідлі, і шуліка каменем звалився на суху землю (Досв., Гюлле, 1961, 61).
Навідлі кидати і т. ін. - розмахнувшись, з силою кидати що-небудь від себе. Коли штани були готові, Вустя навідлі кинула їх братові (Гончар, Таврія, 1952, 234).
2. На певній відстані. Три сосни стоять - одна навідлі, інші двоє близенько в парі (Перв., Нова лірика, 1937, 208).