НАДОВГО, присл. На тривалий, довгий час, на великий строк. Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі (Коцюб., II, 1955, 316); Іноді він надовго поринав у такий глибокий роздум, що його будили, як сонного, і тоді він прокидався (Довж., І, 1958, 430).