насуплений
НАСУПЛЕНИЙ, а, е. 1. рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до насупити 2. Помалу.. із хат повиповзали сірі фігури. З насупленими на очі шапками, з загорнутими хустками обличчями (Головко, І, 1957, 64).
2. у знач. прикм. Похмурий, незадоволений, надутий. Христя, провівши Марину до воріт, вернулася сумна, насуплена (Мирний, III, 1954, 184); Катря кинула оком по хаті, побачила насупленого батька, грізну матір (Кучер, Прощай.., 1957, 349); Насуплене й застигле, наче вилите з воску, обличчя Сашка потроху мінилось (Донч., Вибр., 1948, 123).
3. у знач. прикм. Низько опущений над очима, перев. при вираженні незадоволення, задумливості (про брови). Біле.. волосся прикривало його високе чоло, з-під насуплених брів гостро поглядували карі очі (Стор., І, 1957, 226); З-під сивих насуплених брів дивляться на нас голубі й лагідні очі (Шиян, Переможці, 1950, 172); * Образно. З-під насупленої обшарпаної стріхи сліпо дивилося на схід одне вікно-шибка (Чорн., Визвол. земля, 1959, 5).
4. у знач. прикм., перен. Хмурий, темний (про предмети і явища природи). День був насуплений, сірий. Накрапав дощик (Коцюб., II, 1955, 298); А море, грізне, насуплене, підіймало воду (Трубл., І, 1955, 151).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | насуплений | насуплена | насуплене | насуплені |
Родовий | насупленого | насупленої | насупленого | насуплених |
Давальний | насупленому | насупленій | насупленому | насупленим |
Знахідний | насуплений, насупленого | насуплену | насуплене | насуплені, насуплених |
Орудний | насупленим | насупленою | насупленим | насупленими |
Місцевий | на/у насупленому, насупленім | на/у насупленій | на/у насупленому, насупленім | на/у насуплених |