незбутній
НЕЗБУТНІЙ, я, є. 1. Який не може здійснитися, збутися; нездійсненний. [Борис (упав на коліна біля ліжка, тихо промовляє): ] Ніколи я не благав нічого незбутнього (Кроп., І, 1958, 437).
2. Який не минає, від якого важко звільнитися, якого важко позбутися. Зненависть одверта й незбутня струмилася з очей гуцула і панича-улана (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 44); Учитель, сивий, згорблений, з пожовклим лицем і очима, повними незбутньої туги, лише зрідка вимовляв якесь слово (Жур., Опов., 1956, 235).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | незбутній | незбутня | незбутнє | незбутні |
Родовий | незбутнього | незбутньої | незбутнього | незбутніх |
Давальний | незбутньому | незбутній | незбутньому | незбутнім |
Знахідний | незбутній, незбутнього | незбутню | незбутнє | незбутні, незбутніх |
Орудний | незбутнім | незбутньою | незбутнім | незбутніми |
Місцевий | на/у незбутньому, незбутнім | на/у незбутній | на/у незбутньому, незбутнім | на/у незбутніх |