обопільний
ОБОПІЛЬНИЙ, а, е. 1. Спільний для обох сторін; взаємний. Мені так приємно було дістати Вашого листа, який свідчить, що Ви не забули про мене, що наші симпатії - обопільні (Коцюб., III, 1956, 450); Вони дивилися на світ одними очима, однаково думали, їм не важко було вгадувати обопільні наміри (Перв., Невигадане життя, 1958, 225).
2. Однаковий з обох боків; двосторонній.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обопільний | обопільна | обопільне | обопільні |
Родовий | обопільного | обопільної | обопільного | обопільних |
Давальний | обопільному | обопільній | обопільному | обопільним |
Знахідний | обопільний, обопільного | обопільну | обопільне | обопільні, обопільних |
Орудний | обопільним | обопільною | обопільним | обопільними |
Місцевий | на/у обопільному, обопільнім | на/у обопільній | на/у обопільному, обопільнім | на/у обопільних |