одиночний
ОДИНОЧНИЙ, а, е. 1. Який не зливається з іншим, ізольований від інших, окремий. Козаков, однією рукою піднявши автомат в небо, дав три одиночних постріли (Гончар. III, 1959, 109).
2. Признач. для одного; розрахований на одного. Скований залізом Кармелюк сидів у одиночній камері (Кучер, Пов. і опов., 1949, 74).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | одиночний | одиночна | одиночне | одиночні |
Родовий | одиночного | одиночної | одиночного | одиночних |
Давальний | одиночному | одиночній | одиночному | одиночним |
Знахідний | одиночний, одиночного | одиночну | одиночне | одиночні, одиночних |
Орудний | одиночним | одиночною | одиночним | одиночними |
Місцевий | на/у одиночному, одиночнім | на/у одиночній | на/у одиночному, одиночнім | на/у одиночних |