орієнтир
ОРІЄНТИР, а, ч. Добре помітний предмет, який допомагає орієнтуватися на місцевості. У старому селі була своя композиційна логіка, свій план.. За центр і одночасно орієнтир правила звичайно церква (Довж., III, 1960, 90); Сергій по компасу визначає напрямок, знаходить на ньому орієнтир і, построївши всіх ланцюжком, першим вступає в лісові хащі (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 78); У космосі зовсім інші масштаби, ніж на Землі, і космонавтам за орієнтири правили материки. Кожний материк, кожний океан має свій характерний колір (Рад. Укр., 8.ІХ 1962, 3); * Образно. Ми постійно стикаємося з посиленим інтересом читача до героя біографічного жанру, бо, зрештою, видатна людина вабить його насамперед як приклад для наслідування, як життєвий орієнтир (Рад. літ-во, 3, 1966, 52); // Спеціальний вказівний прилад, покажчик.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | орієнтир | орієнтири |
Родовий | орієнтира | орієнтирів |
Давальний | орієнтирові, орієнтиру | орієнтирам |
Знахідний | орієнтир | орієнтири |
Орудний | орієнтиром | орієнтирами |
Місцевий | на/у орієнтирі | на/у орієнтирах |
Кличний | орієнтире | орієнтири |