оточенець
ОТОЧЕНЕЦЬ, нця, ч., розм. Військовослужбовець, який перебував або перебуває в оточенні ворожих військ. Багато хто з оточенців і місцевих людей встиг-таки сховатися й утекти (Коз., Гарячі руки, 1960, 22); - В кожному селі полтавські матері переховують як не одного, то кілька оточенців - і росіян, і білорусів, і узбеків, і грузинів!.. (Гончар, IV, 1960, 76); Два дні на очах у німців оточенці гатили переправу через болото (Перв., Дикий мед, 1963, 358).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | оточенець | оточенці |
Родовий | оточенця | оточенців |
Давальний | оточенцеві, оточенцю | оточенцям |
Знахідний | оточенця | оточенців |
Орудний | оточенцем | оточенцями |
Місцевий | на/у оточенці | на/у оточенцях |
Кличний | оточенцю | оточенці |