отупілий
ОТУПІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до отупіти. Вони стали на ганку, з жалем дивлячись, як горда нескорена сила ішла під багнетом байдужого, отупілого на людських стражданнях тюремника (Стельмах, І, 1962, 452); // у знач. прикм. Отупілі солдафони, есесівці.. перестали набридати Дмитрові (Коз., Гарячі руки, 1960, 62).
2. у знач. прикм. Який виражає тупість, отупіння. Від очей Таубенфельда не сховались загнані, отупілі очі [людей], зігнуті в нелюдській втомі спини, кволі помахи лопат (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 63).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | отупілий | отупіла | отупіле | отупілі |
Родовий | отупілого | отупілої | отупілого | отупілих |
Давальний | отупілому | отупілій | отупілому | отупілим |
Знахідний | отупілий, отупілого | отупілу | отупіле | отупілі, отупілих |
Орудний | отупілим | отупілою | отупілим | отупілими |
Місцевий | на/у отупілому, отупілім | на/у отупілій | на/у отупілому, отупілім | на/у отупілих |