побік
ПОБІК, розм. 1. присл. Те саме, що поряд 1 1; обік. - Ти думаєш, - ..почала Галя, - ..легко мені дивитись на життя батькове побік з життям добрих людей?.. (Мирний, II, 1954, 235).
2. у знач. прийм., з род. в. Уживається на позначення місця, особи, предмета, недалеко від яких відбувається дія або перебуває хто-, що-небудь; біля, коло. Іти побік хати.