повітання
ПОВІТАННЯ, я, с. , розм. 1. Дія за знач. повітати. Налякана сторожа коло міської брами вискочила на повітання князя, але той тільки недбало кивнув їм і повів своїх варягів далі (Загреб., Диво, 1968, 238).
2. Те саме, що вітання. Із спальні вийшов батько, повітав Сердечно і поцілував його; Та не почув Валентій вже тепла В повітанню і поцілуї [поцілункові] тім (Фр., XIII, 1954, 200); Почулися в громаді Веселі оплески та повітання раді (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 224).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повітання | повітання |
Родовий | повітання | повітань |
Давальний | повітанню | повітанням |
Знахідний | повітання | повітання |
Орудний | повітанням | повітаннями |
Місцевий | на/у повітанні | на/у повітаннях |
Кличний | повітання | повітання |