погар
ПОГАР1, у, ч. 1. Що-небудь горіле; залишки чогось горілого. Як позавчора, вдарили мушкети, І погаром взялася димна вись, І за Дніпром сузір'я і планети Кривавими сльозами полились... (Мал., Запов. джерело, 1959, 77); Ще наші руки пахли порохом, Залізом, погаром рудим, Коли ми розквитались з ворогом 1 повернулись в рідний дім (Шпорта, Вибр., 1958, 85).
2. Місце, де була пожежа; згарище. О , як зміцніла ти [Україна] у гарті п'ятиріч! Із погару звела будови в тучі І підняла міста свої могучі (Забашта, Нові береги, 1950, 127); * У порівн. Там став Мамай, як погар, чорним станом, Там, як чума, ордою став Мамай (Бажан, Роки, 1957, 227).
ПОГАР2, а, ч., діал. Кубок, келих. - Жінко, принеси погари, вип'ємо з Юрком за щастя Ганьки і Степана (Томч., Жменяки, 1964, 223).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погар | погари |
Родовий | погару | погарів |
Давальний | погарові, погару | погарам |
Знахідний | погар | погари |
Орудний | погаром | погарами |
Місцевий | на/у погарі | на/у погарах |
Кличний | погаре | погари |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погар | погари |
Родовий | погара | погарів |
Давальний | погарові, погару | погарам |
Знахідний | погар | погари |
Орудний | погаром | погарами |
Місцевий | на/у погарі | на/у погарах |
Кличний | погаре | погари |