погній
ПОГНІЙ, ною, ч. 1. рідко. Добре угноєна земля. - А тим часом нехай пан собі поміркують, де їм лишить на грядки, чи коло дому, чи в полі. - Звісно, що коло дому... ловкий погній... і наручно буде... - вирвався з радою рудий Панас (Коцюб., II, 1955, 391).
2. діал. Добриво. Старе, то наче зісохле бадилля, що само проситься на погній (Вільде, Сестри.., 1958, 336).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | погній | погної |
Родовий | погною | погноїв |
Давальний | погноєві, погною | погноям |
Знахідний | погній | погної |
Орудний | погноєм | погноями |
Місцевий | на/у погної | на/у погноях |
Кличний | погною | погної |