погуркотіти
ПОГУРКОТІТИ, очу, отиш, док., розм. 1. Підсил. до погуркати. На вулиці дзвінким цокотом обізвався перший віз, покотився і десь стих. За ним мерзлим шляхом прогуркотіло ще кілька, погуркотіли і теж стихли (Епік, Тв., 1958, 60).
2. Піти, поїхати і т. ін. гуркаючи. Сагайда скочив на ноги, і вдвох вони погуркотіли східцями вниз (Гончар, III, 1959, 162); Задиханий поїзд, попирхавши парою, погуркотів далі (Гуц., Скупана.., 1965, 70).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погуркочу | погуркотимо |
2 особа | погуркотиш | погуркотите |
3 особа | погуркотить | погуркотять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | погуркотів | погуркотіли |
Жіночий рід | погуркотіла | |
Середній рід | погуркотіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погуркотімо | |
2 особа | погуркоти | погуркотіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | погуркотівши |