покара
ПОКАРА, и, ж., поет., книжн. Те саме, що покарання. Покари повної настав жаданий час! Не пощербився меч, і світоч не погас, Вершить свій правий суд свята людська скорбота! (Рильський, II, 1960, 221); «Пам'ятаєш Ленінград! Тільки вперед!» Це гасло, принесене з Балтики, котилося луною в лісі, як грізна покара (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 493); Сама [Мотя] була рада зустріти Ганну, до якої вже встигла звикнути, навіть полюбила її і ставилася до неї стримано лише в амбіції, в покару за виявлену нещирість (Коз., Сальвія, 1959, 123).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | покара | покари |
Родовий | покари | покар |
Давальний | покарі | покарам |
Знахідний | покару | покари |
Орудний | покарою | покарами |
Місцевий | на/у покарі | на/у покарах |
Кличний | покаро | покари |