покудовчений
ПОКУДОВЧЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до покудовчити; // у знач. прикм. Його борода, видко, давно не бачила гребеня ані ножиць і стриміла покудовчена, мов розруйноване дроздове гніздо (Фр., І, 1955, 275); Хівря без корсета, .. білоголова, з покудовченим волоссям, без хустки, з ясними очима (Григ., Вибр., 1959, 97).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покудовчений | покудовчена | покудовчене | покудовчені |
Родовий | покудовченого | покудовченої | покудовченого | покудовчених |
Давальний | покудовченому | покудовченій | покудовченому | покудовченим |
Знахідний | покудовчений, покудовченого | покудовчену | покудовчене | покудовчені, покудовчених |
Орудний | покудовченим | покудовченою | покудовченим | покудовченими |
Місцевий | на/у покудовченому, покудовченім | на/у покудовченій | на/у покудовченому, покудовченім | на/у покудовчених |