попенко
ПОПЕНКО, а, ч., розм. Син попа. Доводилося бачити їй і попенка; панич, а лице у плямах, голова закустрана, сам засмоктаний, і говорив так грубо, а лаявся ще гірше... (Мирний, III, 1954, 158); Попенко з сусідньої волості родом, Він теж нареченим вважався колись, Та зник у компанії з іншими згодом (Перв., II, 1958, 376).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | попенко | попенки |
Родовий | попенка | попенків |
Давальний | попенкові, попенку | попенкам |
Знахідний | попенка | попенків |
Орудний | попенком | попенками |
Місцевий | на/у попенку, попенкові | на/у попенках |
Кличний | попенку | попенки |