поплічник
ПОПЛІЧНИК, а, ч. 1. Товариш, співучасник в якій-небудь почесній справі, сподвижник. [Леся:] Як мало вже зосталося вірних друзів, поплічників! (Сміл., Черв. троянда, 1955, 82); З ним вилетіли його три поплічники в боях за визволення Радянської України від німецьких загарбників (Ле, Мої листи, 1945, 187); Максим Нерчин стояв струнко в урочисто-напруженій шерензі почесної варти, серед своїх поплічників - бойових офіцерів (Рибак, Час.., 1960, 8); // Той, хто допомагає в якій-небудь роботі; помічник, підручний; // Той, хто поділяє напрямок чиїх-небудь думок, дій; прибічник, однодумець. Після того, як сказав своє слово Чумак, котрий розповів про користь від хати-читальні, дуже мало залишилося серед поплічників Лисиці (Речм., Весн. грози, 1961, 201).
2. зневажл. Співучасник яких-небудь ганебних або ворожих дій, учинків; спільник. Двоє отаманових поплічників кидаються до дівчини і стягують гімнастьорку (Бурл., М. Гонта, 1959, 152); Листівка закінчувалася закликом до боротьби з польськими окупантами та їх поплічниками - буржуазними націоналістами (Вільде, Сестри.., 1958, 252); // Той, хто прислужує кому-небудь, готовий допомагати в будь-яких діях, перев. ганебних; посіпака, прислужник. - Коли б ми робили як дома, то й вас тут не було б. На кому б тоді своє півпанське жалування заробили? - акуратно підгрібає [Христина] покіс і косує оком на облінену й розімлілу постать панського поплічника (Стельмах, І, 1962, 553).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поплічник | поплічники |
Родовий | поплічника | поплічників |
Давальний | поплічникові, поплічнику | поплічникам |
Знахідний | поплічника | поплічників |
Орудний | поплічником | поплічниками |
Місцевий | на/у поплічнику, поплічникові | на/у поплічниках |
Кличний | поплічнику | поплічники |