попомучити
ПОПОМУЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Мучити тривалий час; помучити добре. Дома ж на нього чекала кохана дружинонька, і пан Демид навмисне хотів затриматися, щоб попомучити її дожиданням (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 501); - Скільки вони попомучили подавальницю і дієтсестру! .. Що не подадуть їм - усе не те... (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 98).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | попомучу | попомучимо |
2 особа | попомучиш | попомучите |
3 особа | попомучить | попомучать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | попомучив | попомучили |
Жіночий рід | попомучила | |
Середній рід | попомучило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | попомучмо | |
2 особа | попомуч | попомучте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | попомучивши |