послухання
ПОСЛУХАННЯ, я, с. , заст., рідко. 1. Те саме, що послух1 1. Його брала злість, бо його принцип деспотизма [деспотизму] в сім'ї й послухання жінки Марта потоптала ногами (Н.-Лев., І, 1956, 391).
2. Слухання. За сим Бенедьо подякував громаді за послухання і зліз із каменя (Фр., V, 1951, 381); І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні. І, може, заграє та кобза вільніше, Ніж тихії струни мої, І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше (Л. Укр., І, 1951, 51).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | послухання | послухання |
Родовий | послухання | послухань |
Давальний | послуханню | послуханням |
Знахідний | послухання | послухання |
Орудний | послуханням | послуханнями |
Місцевий | на/у послуханні | на/у послуханнях |
Кличний | послухання | послухання |