посмутнілий
ПОСМУТНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до посмутніти. А чому ж це милий, Чому посмутнілий? (Ющ., Люди.., 1959, 12); Варвара Сніжко, в вишиваній рясній сорочці, перемовлялася із Маврою, кивала на посмутнілих сусідок (Горд., Дівчина.., 1954, 169); Згадав він Тані личко миле, Таке бліде та посмутніле (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 95); Циган, водячи смичком, з презирством поглянув на Плачинду, зупинив посмутнілі очі на конях й одвернувся (Стельмах, Хліб.., 1959, 513); В нерадісних думках я виходжу на посмутнілий без хати і катраги двір (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 22); * Образно. Затремтіли зірки посмутнілі і погасли в імлі голубій... (Сос., II, 1958, 473).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | посмутнілий | посмутніла | посмутніле | посмутнілі |
Родовий | посмутнілого | посмутнілої | посмутнілого | посмутнілих |
Давальний | посмутнілому | посмутнілій | посмутнілому | посмутнілим |
Знахідний | посмутнілий, посмутнілого | посмутнілу | посмутніле | посмутнілі, посмутнілих |
Орудний | посмутнілим | посмутнілою | посмутнілим | посмутнілими |
Місцевий | на/у посмутнілому, посмутнілім | на/у посмутнілій | на/у посмутнілому, посмутнілім | на/у посмутнілих |