потайник
ПОТАЙНИК, а, ч. 1. Підземний хід. - Огню, діти! дьогтю, клоччя! Давайте гармати; В потайники пустіть огонь! (Шевч., І, 1963, 125); - Але як же ти прийшла? - Потайником (Довж., І, 1958, 243); Потайник обладнали за всіма правилами: ходитимеш по ньому, возом проїдеш - не завалиться (Логв., Давні рани, 1961, 94).
2. Місце таємного зберігання чогось або перебування кого-небудь; схованка, криївка. Марія з зітханням зачиняє задвижку чужої хатинки, дерев'яний ключ кладе в немудрий потайник біля призьби (Стельмах, І, 1962, 221); Сеспель пішов до казарми.. Його зігрівала думка про наступну трапезу - хліб в руках, вода в металевому бачку, дрібка солі на такий випадок зберігалася в глибокому потайнику (Збан., Сеспель, 1961, 266); * Образно. Чули те і тюремщики - і якісь лихі почуття закрадалися у потайники їх серця (Мирний, І, 1954, 343); Созінов відчув хвилювання Дмитра, зрозумів, що той у найглибших потайниках своєї душі зберігає образ Марти (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 854).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | потайник | потайники |
Родовий | потайника | потайників |
Давальний | потайникові, потайнику | потайникам |
Знахідний | потайник | потайники |
Орудний | потайником | потайниками |
Місцевий | на/у потайнику | на/у потайниках |
Кличний | потайнику | потайники |