потакати
ПОТАКАТИ, аю, аєш і ПОТАКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОТАКНУТИ, ну, неш, док., розм. 1. Те саме, що підтакувати. - Ну, чого ж ти плутаєшся? - сміявся митрополит, - Адже ж Гегель був єретик? - Єретик, ваше високопреосвященство, - потакав Воздвиженський (Н.-Лев., І, 1956, 365); За що ж, - хто-небудь попитає, - Зозуля Півня вихваляє? За те, що Півень годить їй Та потакати добре вміє (Гл., Вибр., 1951, 25); За все життя вона була навчена змовчувати чоловікові, особливо тоді, коли його місило та гризло всередині, і добре знала, що в такі хвилини йому не можна ні заперечувати, ні потакати (Тют., Вир, 1964, 237); Говорив більше Сашко, а Гриць зрідка потакував та дещо додавав до його розповіді (Добр., Олов. солдатики, 1961, 66); Почувши цареву бесіду, вони [міністри] згідно потакнули головами (Фр., IV, 1950, 97); - Не кохаєш ти моєї небоги, пане Максиме... І не приголубив як слід... - Еге, еге... - потакнув і Лава (Панч, Гомон. Україна, 1954, 79).
2. тільки недок., перен., рідко. Потурати кому-, чому-небудь. - Що се ти, князю, дієш? Хіба на те послав тебе цар на Вкраїну, щоб ти потакав запорозьким бунтам? (П. Куліш, Вибр., 1969, 171); Тучинський мовчав. На його обличчі грала посмішка, що з'являється у дорослої людини, коли вона потакає витребенькам дитини (Досв., Вибр., 1959, 320); Жінка у всім потакувала синові і готова була дати собі й око виймити [вийняти] за нього (Фр., V, 1951, 287).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потакаю | потакаємо |
2 особа | потакаєш | потакаєте |
3 особа | потакає | потакають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потакатиму | потакатимемо |
2 особа | потакатимеш | потакатимете |
3 особа | потакатиме | потакатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | потакав | потакали |
Жіночий рід | потакала | |
Середній рід | потакало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | потакаймо | |
2 особа | потакай | потакайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | потакаючи | |
Минулий час | потакавши |