потішний
ПОТІШНИЙ, а, е. 1. Який тішить, розважає, веселить когось. Тоді дорога спішна, коли розмова потішна (Укр.. присл.., 1955, 275); Яким станув при клітці, в котрій було ще кілька мавп, дивився на їх потішну міну і знов забув про світ (Ков., Світ.., 1960, 12); - Чули, Лукіє Назарівно? - Водій усміхнувся, видно, уявивши щось потішне. - На території нашого радгоспу радіоцвіркун з'явився... (Гончар, Тронка, 1963, 88).
2. заст. Признач. для публічної розваги. Не виключено, що при реконструкції на дні ізмайловських водойм буде виявлено старовинні ядра і зброю, які затонули під час потішних битв (Веч. Київ, 22.III 1968, 4); // у знач. ім. потішні, них, мн. Військові загони, створені в 1683 р. для військових ігор царевича Петра Олексійовича.
3. діал. Утішний. - Добре, - каже Петро (жаль йому було сердешної бабусі), - піду,.. принесу вам потішну звістку (П. Куліш, Вибр., 1969, 137).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | потішний | потішна | потішне | потішні |
Родовий | потішного | потішної | потішного | потішних |
Давальний | потішному | потішній | потішному | потішним |
Знахідний | потішний, потішного | потішну | потішне | потішні, потішних |
Орудний | потішним | потішною | потішним | потішними |
Місцевий | на/у потішному, потішнім | на/у потішній | на/у потішному, потішнім | на/у потішних |