похвальба
ПОХВАЛЬБА, и, ж., розм. Те саме, що похваляння. - Добрий пан... справедливий! - одно товче Омелько, аж мені ніяково стало від його похвальби (Мирний, IV, 1955, 375); Як кого одурять похвальбою або лестивою річчю, то люди й кажуть: «Упустив рака з рота» (Стор., І, 1957, 29); - Проста натура у мене була - При похвальбі Вся душа моя мліла (Воскр., З перцем!, 1957, 356); Не вважайте це за похвальбу або саморекламу з мого боку, але в мене іноді складалося враження, що в моїх старих художніх фільмах була певною мірою представлена Україна (Довж., III, 1960, 226); В. І. Ленін рішуче виступав проти зазнайства, зарозумілості, похвальби (Рад. Укр., 28.IV 1963, 2); Марусяк чув, не так чув, як відчував крізь голосні свої похвальби тихо сказане слово ласки (Хотк., II, 1966, 198).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | похвальба | похвальби |
Родовий | похвальби | похвальб |
Давальний | похвальбі | похвальбам |
Знахідний | похвальбу | похвальби |
Орудний | похвальбою | похвальбами |
Місцевий | на/у похвальбі | на/у похвальбах |
Кличний | похвальбо | похвальби |