пошарити
ПОШАРИТИ, рю, риш. Док. до шарити. Вломив [Кирило] хліба - чого ж би до хліба? Заглянув у мисник, пересунув горщичок, пошарив на лаві - нема нічого (Тесл., З книги життя, 1949, 29); Інспектор скоренько пошарив у столі між паперами й витяг звідтіль якогось листа (Вас., І, 1959, 139); Військком пошарив по столу руками і, знайшовши якийсь папірець, пробіг його очима (Тют., Вир, 1964, 196); Я кручусь по хаті, пошарила по всіх усюдах, нехай уже мене бог простить, заглянула й за образи - нема [ложки]! (Н.-Лев., III, 1956, 264).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошарю | пошаримо |
2 особа | пошариш | пошарите |
3 особа | пошарить | пошарять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пошарив | пошарили |
Жіночий рід | пошарила | |
Середній рід | пошарило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошармо | |
2 особа | пошар | пошарте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пошаривши |