пошуміти
ПОШУМІТИ, млю, миш; мн. пошумлять; док. 1. Шуміти якийсь час. [Дремлюга:] Пошумлять, погаласують, а потім усе стане на своє місце (Корн., II, 1955, 343).
2. перен., розм. Помчатися, понестися з шумом. Тонни гарячого металу, вихопившись із сотень жерл, навально пошуміли на захід (Гончар, III, 1959, 414); Розвідник [літак] стрімголов пошумів донизу (Хор., Незакінч. політ, 1960, 10); // Швидко побігти, поїхати. [Недоросток:] А як на твою думку - де мене посадить теща? Так і знай - я од порога не сяду. Тільки садовитиме - так зараз запрягаємо коні та й пошумимо додому (Вас., III, 1960, 102).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошумлю | пошумимо |
2 особа | пошумиш | пошумите |
3 особа | пошумить | пошумлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пошумів | пошуміли |
Жіночий рід | пошуміла | |
Середній рід | пошуміло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошумімо | |
2 особа | пошуми | пошуміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пошумівши |