прив'ялий
ПРИВ'ЯЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прив'янути. Рум'янець на її лиці своїм тоном нагадував трохи прив'ялі пелюстки яблуневого цвіту (Вол., Місячне срібло, 1961, 67); Прив'яле бадилля пожовкло й вилягло (Шиян, Баланда, 1957, 260); - Дочка моя вмерла? Дочко, дочко малая! Рученьки мої холоднісінькі! Личенько моє прив'яле! (Вовчок, І, 1955, 269); Холодна вода, що ледве заносила застояною діжкою, відразу освіжила прив'ялі м'язи (Вільде, Сестри.., 1958, 285); * Образно. І де та осінь - дум прив'ялих вісник, Коли врожай звезуть з сердець і нив?.. (Стельмах, V, 1963, 224); * У порівн. Його сухорляве лице, обрямоване [обрамоване] довгим волоссям, було ніби втомлене, неначе прив'яле, як і той лист на абрикосах (Н.-Лев., VI, 1966, 89).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | прив'ялий | прив'яла | прив'яле | прив'ялі |
Родовий | прив'ялого | прив'ялої | прив'ялого | прив'ялих |
Давальний | прив'ялому | прив'ялій | прив'ялому | прив'ялим |
Знахідний | прив'ялий, прив'ялого | прив'ялу | прив'яле | прив'ялі, прив'ялих |
Орудний | прив'ялим | прив'ялою | прив'ялим | прив'ялими |
Місцевий | на/у прив'ялому, прив'ялім | на/у прив'ялій | на/у прив'ялому, прив'ялім | на/у прив'ялих |