пригнічення
ПРИГНІЧЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. пригнітити, пригнічувати. Щоб уникнути пригнічення дуба і сприяти швидкому росту тополі, ми застосували «стрілковий» спосіб розміщення порід (Колг. Укр., 1, 1961, 32); Тепер можна вважати за твердо встановлене, що травматичний шок виникає як наслідок сильного, але звичайно короткочасного збудження нервової системи з дальшим її пригніченням (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 360); Початок театральної діяльності М. Л. Кропивницького припадає на час найбільших утисків та заборон, найбільшого пригнічення царизмом української культури (Минуле укр. театру, 1953, 23).
2. Те саме, що пригніченість. Після опромінення у собаки Марсика протягом першої доби відзначалось різке погіршення загального стану, яке супроводжувалось виразним пригніченням, відсутністю апетиту (Фізіол. ж., VII, 1, 1961, 87).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пригнічення | пригнічення |
Родовий | пригнічення | пригнічень |
Давальний | пригніченню | пригніченням |
Знахідний | пригнічення | пригнічення |
Орудний | пригніченням | пригніченнями |
Місцевий | на/у пригніченні | на/у пригніченнях |
Кличний | пригнічення | пригнічення |