прийменник
ПРИЙМЕННИК, а, ч., грам. Незмінне службове слово, що вказує на відношення керованого іменника, а також займенника і числівника до керуючого слова. Прийменники бувають прості або первісні (в, на, при, під, над і т. д. ) і складені (попід, поміж, поза, з-під ) (Сл. лінгв. терм., 1957, 137); Зрозуміло, що не можуть виступати в ролі логічних центрів службові частини мови - прийменники й сполучники, які не мають самостійного значення, а служать для виявлення відношень та зв'язків між словами (Худ. чит.., 1955, 106).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | прийменник | прийменники |
Родовий | прийменника | прийменників |
Давальний | прийменникові, прийменнику | прийменникам |
Знахідний | прийменник | прийменники |
Орудний | прийменником | прийменниками |
Місцевий | на/у прийменнику | на/у прийменниках |
Кличний | прийменнику | прийменники |