пробурчати
ПРОБУРЧАТИ, чу, чиш, перех. і без додатка, розм. Док. до бурчати 1. Я щось пробурчав і, побажавши на добраніч, тихенько вийшов з кімнати (Досв., Вибр., 1959, 107); Було тихо в хаті; раз тільки Микола пробурчав : - Треба було б вистудити [борщ], щоб прохолов, а то так налила... (Григ., Вибр., 1959, 46).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пробурчу | пробурчимо |
2 особа | пробурчиш | пробурчите |
3 особа | пробурчить | пробурчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пробурчав | пробурчали |
Жіночий рід | пробурчала | |
Середній рід | пробурчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пробурчімо | |
2 особа | пробурчи | пробурчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пробурчавши |