проклін
ПРОКЛІН, рідше ПРОКЛЬОН, льону, ч. 1. Лайливий вислів, який виражає різкий осуд кого-, чого-небудь, велике обурення кимсь, чимсь, ненависть до когось, чогось і т. ін. [Елеазар:] Мовчання. Який прокльон страшніший над мовчання? (Л. Укр., II, 1951, 145); Розпочалась правдива війна родинна з звичайними пригодами : сварками, прокльонами, криками на все село і бійками (Фр., II, 1950, 202); Вигуки бриніли і згасали разом з іскрами шабельних ударів. Лунали прокльони (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35).
Посилати прокльони див. посилати; Сипати прокльони (прокльонами) див. сипати; Слати прокльони див. слати.
2. Те саме, що прокляття 1. Вона боялась, що її проклін побив Мелашку, як лиха година (Н.-Лев., II, 1956, 340); Хто в час пожежі край свій кине І .. в чужий втече, Того весь вік огонь пече І проклін рідної країни (Олесь, Вибр., 1958, 411); Ворогам - покара і прокльон, А народу - пісня величава (Мас., Поезії, 1950, 37).
3. перев. чого. Те, що обтяжує, мучить, робить нещасним когось, завдає лиха, горя тощо. Зламати нам судьби проклін! Ударив дзвін! (Л. Укр., І, 1951, 468); «Дивіться ж, діти, онде він , - Який похилий і знебулий. Похмурий, темний, як зігнули Його зневага і проклін!» (Зеров, Вибр., 1966, 412).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | проклін | прокльони |
Родовий | прокльону | прокльонів |
Давальний | прокльонові, прокльону | прокльонам |
Знахідний | проклін | прокльони |
Орудний | прокльоном | прокльонами |
Місцевий | на/у прокльоні | на/у прокльонах |
Кличний | прокльоне | прокльони |