пріч
ПРІЧ1, діал. 1. присл., від кого, чого, звідки і без додатка. Невідомо куди; геть. [Микола (співає ):] Іди, сину, іди, сину, пріч од мене, Нехай тебе турчин возьме [візьме] (Котл., II, 1953, 25); Вітер мчить шалено із півночі, мов тікає від погоні пріч (Л. Укр., І, 1951, 305); Люди тікали пріч з хати (Хотк., II, 1966, 256); Тоді напала на мене туга ревная,.. вона мене пхала кудись пріч, далі, далеко... (Вовчок, VI, 1956, 252); День, прожитий недаремно, в солодкій втомі відлітає пріч (Забіла, Поезії, 1963, 28).
@ Не пріч, у знач. присудк. сл . - про бажання зробити що-небудь, схильність до чогось. Кулики сусідам заздрять, не пріч поєднатися із заможним Буймиром, щоб позбутися клопоту - самим ферму заводить (Горд., Дівчина.., 1954, 159).
2. виг. Геть. - Пріч мені зараз з-перед очей, а то я скличу зараз цілу свою родину! (Коб., II, 1956, 271); - Пріч! - загорлав обозний. І звелів гайдукам : - Порозганяйте звідси всіх дівок! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 277); Ми кинули гидливо - пріч! - Міжнацьйональним пересудам, Ми мостимо дороги людям Грядущих золотих сторіч! (Павл., Бистрина, 1959, 49).
ПРІЧ 2, прийм., з род. в., діал. За винятком, крім. [Маруся:] А я тебе люблю; нікого в світі Я не люблю, пріч тебе одного (Сам., II, 1958, 21); - У такім разі я нагадаю вам, що пріч тих ганчірок [картин], якими ви завішали усі стіни, маєте чоловіка, дочку, за спокій та щастя яких ви даєте відповідь перед своєю совістю (Л. Янов., І, 1959, 373); - Даю наказ : сьогодні ж уранці всіма потугами вдарить на Бушу,.. жадної душі не випустити живою .. пріч вродливиць з жоноти [жіноти] (Стар., Облога.., 1961, 28).